Народження Порт Санлайт

Незвичайне мило

Спочатку торгівельна марка Sunlight пропонувала традиційне мило в брикетах, яке Левер замовляв у відомих виробників мила. Проте одного разу він уявив мило, яке б виготовлялося в основному з рослинної олії, а не, як завжди, з жирів тваринного походження. Виробники поставились до цієї ідеї скептично, їм не хотілось виготовляти мило для людини, яку вони сприймали як вискочку-харчовика, що, до того ж, був їхнім конкурентом. Доведений до краю їхніми підступами та непоступливістю, Левер вирішив: «Колись я сам вироблятиму мило».

Взявши частину грошей з харчового бізнесу «Левер і Ко» та позичивши дещо у сім'ї, він створив незалежне підприємство. Разом зі своїм молодшим братом орендував хімічне підприємство «Вінсерс» у Ворінгтоні, де виготовляли якісне мило, але значних коштів не отримували через монополію гігантів індустрії «Джозеф Кросфілд енд Санс». Перше експериментальне варіння мила Sunlight було проведене 27 жовтня 1885 року.

У пошуках своєї землі

Посипалися замовлення, як з вітчизняного ринку, так і на експорт. Левер не встигав відповідати на попит. Плани з розширення виробництва у Ворінгтоні складно було реалізувати через обмежені місцеві можливості, недружні настрої банкірів та непорозуміння із землевласниками. Реакція Левера була передбачуваною. Він заприсягся «дістати великий ділянку землі і ні від кого не залежати».

Разом з поважаним місцевим архітектором на ім'я Вільям Оуен Левер вивчав мапи Служби Зйомок Великобританії. Так чином їм вдалося знайти саме ту землю, яку вони шукали.

Місце виявилось заболоченою пусткою, що на перший погляд здалася непридатною для «освоєння». Проте кожен бачить лише те, що хоче. Вільяму Хескету Леверу, людині, яка володіла даром зазирати в майбутнє, побачене сподобалось. Його плідна уява вже заселила пустельний простір майстернями, доками, будинками та широкими бульварами, що були засаджені деревами.

Рішення могло виявитись необдуманим, проте спиралось на практичні міркування, що згодом стали для нього класичними критеріями для будівництва промислових зон в багатьох країнах світу, — близькість доріг, велика кількість дешевої землі та місцева робоча сила. Левер помітив залізничну гілку Біркенхед-Честер. Вдалині, на річці знаходилася якірна стоянка, де можна було б вивантажувати імпортну сировину, необхідну для виробництва мила, з океанських кораблів на ліхтери та баржі, які б у свою чергу пливли відразу до заводу, який він збирався побудувати. Була тут ще одна перевага, яку помітив хитрий пан Левер, - місце знаходилося достатньо високо за течією річки, і, отже, не підлягало митним зборам, якими обкладалися доки та гавань Ліверпуля, і за рахунок яких вартість його мила істотно б зросла.

Срібна лопатка

Земля коштувала небагато. Політика Левера полягала в тому, щоб купити більше землі з урахуванням подальшого розширення. У липні 1887 року він придбав перші 56 акрів і відразу ж заклав фундамент майбутньої фабрики. Урочиста церемонія початку земельних робіт відбулася 3 березня 1888 року. Пані Левер за допомогою срібної лопатки символічно зрізала перший дерен на ділянці, а її чоловік оголосив, що назве місце Порт Санлайт на честь мила, що стало його провідною зіркою.

У цій простій церемонії було щось пророче. Срібна лопатка, що м'яко увійшла в землю, символізувала будівництво не лише заводу, а й села. Крім появи промислового підприємства з’являлись і певні соціальні зобов’язання.

Незабаром цей тонкий натяк знайшов підтвердження. Під час святкового банкету, що відбувся в Ліверпулі увечері, Левер зробив свою знаменну заяву про наміри: «Ми отримали цю землю, і ніхто не зможе її у нас забрати, я і мій брат сподіваємося з часом побудувати затишні будинки, в яких житимуть наші робітники, — кожен будинок на дві сім'ї, з садками перед будинком і на подвір’ї, будинки, де вони навчаться жити краще, і де зможуть зрозуміти, що в житті є інші радощі окрім щоденного шляху на роботу та з роботи і нетерплячого очікування суботнього вечора, коли видають платню».